'

 

Вам доводилось бачити десятки, а то й сотні студентів одночасно в храмі? Особисто мені – лише напередодні навчального року та в дні Великого посту, напередодні Пасхи. А ще в деякі храми студентів приводять на екскурсію. Спілкування зі священиком в таких випадках обмежується проповіддю, благословенням та іншими церковними атрибутами. Для значної частини молоді уявлення про Церкву та релігію на цьому базується, на цьому й вичерпується. Аналогічно можна сказати і щодо уявлення духовенства про сучасне студентство.

Сучасний студент і душпастир майже не пересікаються. І хоча в храмах молодь уже не рідкість, а в школах та вишах викладаються „Основи християнської етики” і священик тут нерідкий гість на усіляких урочистостях – контакту немає. Будучи найбільш живим і перспективним організмом суспільства студентство лишають осторонь життя церковного.

Уявлення про Церкву, про священство в сучасної молоді є дещо спотвореним та анахронічним. У них простий асоціативний ряд щодо Церкви та священика: сповідь, причастя, богослужіння, похорони, хрестини, вінчання, піст. Молоді просто не вистачає живого спілкування, на їх мові, в їхньому середовищі, з їхньою ж відвертістю, щирістю та простотою. Приходячи у храм вони шукають щирого і відвертого порадника, співрозмовника у священичій одежі, того, кому можна довірити найпотаємніше. Але тут же ніяковіють, комплексують, не знають як звернутись не те що до пастиря, а й до свічниці і якою буде їх реакція.

Я знаю багатьох священиків, які хочуть працювати і викладати у вишах. Але, нажаль, вони уявляють собі таке викладання як читання Закону Божого або катехізису чи Біблійної історії. Це неприпустимо, бо викличе внутрішній супротив та обернеться проти самих священиків і Церкви. Для цього існують недільні школи при храмах, біблійні та катехитичні курси тощо. В студентській аудиторії священик повинен бути і пастирем, і місіонером, але, насамперед, розуміти, що тут не його парафія, тут не братимуть в нього благословення, хтось демонстративно виявлятиме свою байдужість, лунатимуть не зовсім коректні запитання. Не виключено, що священику тут доведеться говорити про контрацепцію, дошлюбне та одностатеве життя, легкі та важкі наркотики, обговорювати роль сучасних молодіжних субкультур і навіть відповісти на питання: „Що більше подобається – The Prodigy чи Pearl Jam?”.

Студенти відчувають, що вони на своїй території, тим паче такі лекції не входять в навчальну програму і є лише факультативом, не більше, а тому зазвичай на таких зустрічах молодь є дуже розкута, іноді галаслива та дуже любить жартувати. До цього не відразу звикаєш, на відміну від храму, де всі тебе уважно слухають, в студентській аудиторії часто важко говорити, бо не кожен має бажання звертати увагу на твою присутність і може займатись чим завгодно — дякуйте, мовляв, що взагалі прийшов. Але якщо в тобі не побачили, не відчули зверхності, якщо тобі, священику, вдалось їх зацікавити, якщо ти розповідаєш їм не біблейські оповідання з Дитячої Біблії,а ведеш предметну розмову про Христа, про віру, Церкву, м’яко обходиш міжконфесійні аспекти, не зневажливо висловлюєшся про атеїстів, але в той же час називаєш речі своїми іменами – тоді в тебе є шанс. Так, поки лише шанс! Бо це тільки початок кропіткої, але дуже цікавої і завзятої справи. Адже завдання священика не лише розказати про Бога, Церкву та віру, а прилучити до них молодь, сприяти їм та спонукати до усвідомлення того, що вони є частиною Церкви.

 

свящ.Віктор Пушко

http://www.risu.org.ua/ru/index/blog/~V.